Виникнення політології як науки - студопедія
Політологія як самостійна, незалежна академічна дис-ціпліна виникає в другій половині XIX століття в США. У 1857 р в Колумбійському коледжі Френсісом Либером створюється кафедра «Історії і полі-тичної науки». У 1880 р в цьому ж коледжі організовується перша школа політичної науки. У 1903 р створена Американська асоціація політичних наук.
У найзагальнішому вигляді політологія - це наука про політику. Але неис-кушенному студенту дане визначення ні про що не говорить, тому що при його формулюванні було порушено одне з правил визначення, з якого випливає, що не можна визначати невідоме через невідоме. Щоб розібратися в суті політології необхідно спочатку розібратися в суті поняття і явле-ня під назвою «політика».
Політика як публічна система регулювання владних відносин - щодо молоде явище в системі суспільних відносин. У початковий період історії людського суспільства все виникали в процесі людського співжиття конфлікти вирішувалися за допомогою традиційних механізмів регулювання суспільних відносин: склалися релігійних обрядів і вірувань, традицій власт-них відносин кровноспорідненого і сімейного характеру.
Як в історії суспільної думки, так і в сучасній політич-ської науці ми не знайдемо однозначного визначення терміна «політика», що пояснюється складністю цього явища, багатством його змісту, різноманіттям властивостей. У відповідності з різними дослідницькими підходами можна виділити наступні основні групи визначень по-літики:
· Директивні, які підходять до розуміння політики як діяльності з керівництва та управління суспільними процесами з викорис-танням механізмів влади. Даний підхід до розуміння політики є найдавнішим. Думка про те, що політика є управління, висловлювали і Платон і Аристотель;
· Субстанціональні, що орієнтують на розкриття першооснови полі-тики. Більшість дослідників дотримуються субстан-циональной трактування політики, розглядають як її першо-основи влада і її носіїв. Політика, при такому розгляді постає як дії, спрямовані на владу, її здобуття, утримання і викорис-тання. Один з творців політології, німецький вчений М. Ве-бер, визначав політику як «прагнення до участі у владі або до надання впливу на розподіл влади, будь то між государст-вами, або всередині держави між групами людей, які вона в себе укладає» [2];
· Нормативні, що розкривають її вищі, ідеальні цілі. Наприклад, політика - це діяльність держави, спрямована на захист ес-тественного (фундаментальних, вроджених) прав людини (прав на свободу, на власність, на життя). Концеп-цію природних прав розробили такі мислителі як Гуго Гро-ций, Джон Локк, Шарль-Луї Монтеск'є.
Сутнісні відмінності в розумінні політики проявилися в розвитку уявлень про по-літики. Можна виділити кілька етапів в еволюції цих уявлень. На першому етапі можна говорити про государствоцентрістском поні-манії політики. Адже сам термін «політика», що виник в Стародавній Гре-ції утворився від слова polis - місто, держава. Аристотель заявляв, що політика - це, перш за все, держава. Дана тенденція спостерігаючи-лась і на початку XX століття. Так в підручнику Дж. Гарнера стверджувалося, що «політична наука починається і закінчується державою» [3]. Виходячи з государствоцентрістского підходу до розуміння політики можна сформу-лювати наступне її визначення: політика - це сфера дер-ного управління.
Починаючи з кінця XVIII століття, в ряді держав Європи починають формуватися перші профспілки і політичні партії, виборчі та партійні системи, які стали надавати помітний вплив на полі-тичну життя. Поступово держава обплутує складною мережею ін-ститутов і відносин і втрачає значення єдиного інструменту політики. З цього моменту можна говорити про появу соціоцентріст-ського розуміння політики.
Виходячи з социоцентристских розуміння політики, можна сфор-муліровать наступне її визначення: політика - це процес формиро-вання, прийняття та реалізація обов'язкових (імперативних) рішень в від-вет на виникаючі політичні проблеми. При цьому політика «стосується проблем, що впливають на життя всього суспільства, і висловлює відносини кон-фликта і співпраці між політичними акторами [4]» [5]. Так як політич-ських акторів (суб'єктів) може бути досить багато і всі вони разнооб-різні, то можна говорити про включення в сферу політики різних видів недержавної діяльності, які впливають на рішення найважливіших суспільних проблем.
Необхідно відзначити, що головна відмінність державної влади від влади батька, начальника в тому, що всі громадяни повинні підпорядкованих-няться цієї влади. Саме вона дозволяє політиці виступати регулятором-ної силою в суспільстві.
Артикуляція інтересів здійснюється через особливі політичні структури - інститути, організації (парламент, уряд, політичні партії та ін.). Не всякий інтерес може бути основою політики, а тільки політичний інтерес.
Розкриваючи суть політики, необхідно зупинитися на її структуру та основні елементи. До основних елементів полі-тики можна віднести: політичний інтерес; політичних суб'єктів; полі-тичну діяльність; політичну організацію; політичну куль-туру і свідомість; політичні відносини.
Політиці притаманні певні властивості [9]. Дамо їм коротку характе-ристики.
Це загальність - як здатність політики визначати, спрямовувати, впливати на будь-які сторони життя, елементи суспільства, події, від-носіння, починаючи з масштабів держави і закінчуючи окремим чоло-століттям.
Інклюзивність - здатність політики проникати в інші сфери і відносини.
Імперативність - властивість політики, характеризує її зобов вающий, примусову силу, яка підкріплена системою социаль-ного контролю, що включає в себе різні санкції.
Безособовість, узагальненість, опосередкованість стосується особливо-стей прийняття і реалізації політичних рішень, які зазвичай на-мовані на великі групи людей, а не на конкретних індивідів. Полі-тичні рішення приймаються, як правило, від імені народу, партії, класу, нації. Представницький характер, опосередкованість в прийнятті рішень в політиці створюють можливість анонімності, відходу від відпові-ності, обмеження аморальності в політиці.
Інстітуціоналізірованность, яка, будучи характеристикою всіх основ-них видів життєдіяльності людей, досягає в політиці більш високого рівня нормативної регламентації і такій же мірі використання примусу по відношенню до особистості.
Легітимація - це процедура громадського визнання, пояснив-ня, обґрунтування, виправдання політики.
Імовірнісний характер політики обумовлений багатомірністю, многофакторностью політичної сфери, розмитістю кордонів політич-ського управління, наявністю значної частки суб'єктивної складаю-щей, що виражається в неповноті інформації, можливості ірраціональний-них, спонтанних, випадкових проявів у свідомості та поведінці агентів політики.
Неравновесность, нестійкість, нестабільність, як характери-стики політики, пов'язані з її статусом як відкритої, багатофакторної, багаторівневої, багатосуб'єктній, багатофункціональної, багатоцільовий системи, в якій упорядкування відбувається через організацію хаосу, стихії численних різноспрямованих інтересів і воль.
Ризиковий характер політики продиктований низкою обставин: не-передбачуваністю наслідків і рішень в політиці; неможливістю прорахувати всі можливі варіанти і умови при прийнятті політичних рішень; необхідністю приймати рішення в умовах тимчасової огра-ніченний; залежністю політичних рішень від рівня компетенції, досвіду, мудрості і моральних якостей політика.
Значення політики обумовлено функціями, які вона виконан-вується в суспільстві, її впливом на суспільство. У політичній теорії суще-обхідних різні погляди на функції політики. Т. Парсонс відносить до них визначення колективних цілей суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності соціуму і розподіл ре-сурсів. Р. Дебре бачить головну функцію політики в збереженні цілісно-сті і стабільності суспільства.
Якщо підсумувати теоретичні позиції і практичні досяг-ня, то можна виділити наступні найважливіші функції:
· Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства.
· Функції мобільності і забезпечення ефективності загальної діяль-ності.
· Функція раціоналізації. Зримо представляючи групові та індивіду-альні інтереси, політика виробляє загальні правила і механізми їх представництва та реалізації. Тим самим полі-тика раціоналізує конфлікти і суперечності, попереджає їх або цивілізовано дозволяє.
· Управлінська і регулятивна функція політики.
· Функція політичної соціалізації.
· Гуманітарна функція (створення гарантій прав і свобод особистості, забезпечення громадського порядку, громадянського миру і органі-тання).