Розбій як найбільш небезпечна форма розкрадання чужого майна - кримінально-правова характеристика розбою
Розбій як найбільш небезпечна форма розкрадання чужого майна
Охорона людської особистості складає одну з найважливіших задач українського кримінального права, що здійснює не тільки шляхом застосування норм, що передбачають відповідальність за злочини, безпосередньо спрямовані проти особистості, а й норм, які охороняють майнові права та інтереси громадян. Істотну роль в охороні особистості грають, зокрема, і правові норми, що встановлюють відповідальність за розбійні напади [5].
За способом здійснення розбій - найбільш небезпечний злочин з числа розкрадань, бо вилучення майна в даному випадку здійснюється через насильство над особистістю, чревате заподіянням шкоди її здоров'ю або навіть смерті. Ця ж обставина пояснює і усічення складу розбою, що корениться в тій давній історичне минуле, коли заборони, що накладаються з плином часу на набіги дружин і утворили поняття розбою, були спрямовані в основному на огорожу страждали від них народів, на огорожу особистості, т. Е. мали не стільки майновий, скільки антінасільственний характер [17].
Проте, сучасне місце розбою в системі Особливої частини визначається спрямованістю його проти відносин власності, чим підкреслюється, що домінуючою метою розбійника є викрадення майна, а посягання на особистість служить лише засобом для досягнення цієї мети. При цьому приміщення складу розбою в розділі про злочини проти власності ні в якій мірі не применшує кримінально-правової охорони особистості [19]. Про це свідчать віднесення розбою до числа тяжких злочинів і визнання розбою закінченим з моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном і набуття можливості ним користуватися і розпоряджатися, як це потрібно по відношенню до інших злочинів проти власності.
Розбої відбуваються в більшості своїй в місті і селищах міського типу. Кожне третє розбійний напад з метою заволодіння особистим майном громадян відбувається на вулицях (41,4%), площах (11,8%), в парках і скверах, у вечірній і більш пізніше час.
Наростають тенденції до посилення насильства при розбої. Одне з останніх вибіркових досліджень на регіональному рівні показало, що при розбої злочинці збивали з ніг потерпілих несподівано для останніх і били їх руками - 22.4%, ногами - 25.3%, сокирами - 3.3%, палицями, камінням, ланцюгами та іншими предметами - 17.9% , стріляли - 2.9%. У 18.3% випадків попередньо погрожували насильством, не використовуючи зброю, і в 13.4% демонстрували зброю.
Крім вуличних розбоїв поширені розбійні напади на водіїв таксі, власників автотранспорту, що здійснюються на дорогах; напад на громадян з проникненням в їх оселі.
При розбійних нападах на житла злочинці використовували вогнепальну зброю - 58.7%, холодне - 41.3%; 27% потерпілих заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, 12% - менш тяжкі, 39% - легкі, 16.2% - психологічне насильство, 5.8% - убито. 96.6% цих розбоїв скоєно злочинцями в групі [16].
В якості основних ознак розбійних нападів закон виділяє:
1) використання нападу як агресивно-насильницького впливу на потерпілого;
2) наявність умислу у вигляді мети дії - розкрадання майна;
3) застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого;
4) або застосування погрози такого насильства.
Сутність розбою полягає в прагненні злочинця заволодіти чужим майном шляхом застосування насильства до потерпілого. Цим пояснюється одночасне посягання даного злочину на відносини власності і на особистість. Те, що цього діяння відведено місце серед злочинів проти власності, говорить про те, що вирішальне значення в даному складі має спрямованість на заволодіння чужим майном. Посягання на особистість при розбої виступає як засіб заволодіння чужим майном. Цінність і важливість цього додаткового об'єкта законодавець і судові органи повинні враховувати при розгляді справ про розбої [22].
Об'єктивні ознаки розбою виражаються в нападі, скоєному з застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства.
Напад - це раптове застосування насильства до потерпілого, що виражає агресивну спрямованість дій винного. До нападу відносяться не тільки відкриті насильницькі дії, а й, наприклад, нанесення удару ззаду, постріл із засідки, приведення потерпілого в несвідоме стан шляхом застосування небезпечних для життя і здоров'я сильнодіючих, отруйних або одурманюючих речовин.
Поняттям розбою, так як, як при кваліфікації деяких інших форм розкрадання, охоплюється не тільки саме фізичне насильство, а й загроза застосування такого насильства. При цьому дії винного можна лише тоді кваліфікувати як розбій, коли загроза для життя або здоров'я була реальною і не становила сумнівів у потерпілого в тому, що в разі опору вона буде реалізована. Таким чином, в силу тут вступає фактор суб'єктивного сприйняття потерпілим фактів застосування погрози насильством.
Насильство при розбої є засобом заволодіння майном, і частіше за все воно передує заволодінню. Разом з тим, діяння буде розглядатися як розбій і в тих випадках, коли винний, почавши таємне викрадення, застосовує насильство в процесі вилучення майна з метою його утримання. Якщо ж винний, захоплений на місці злочину, кидає викрадене і застосовує насильницькі дії до потерпілого виключно в цілях сховатися від переслідування, відповідальність повинна наступати не за розбій, а за крадіжку і відповідний злочин проти особистості [15].
Небезпека розбою полягає не стільки в посяганні на відносини власності, скільки в способі такого посягання - в нападі, сполученим з реальним застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи.