Мова як інструмент мислення і як засіб спілкування
Найважливішим досягненням людини, що дозволив йому використовувати загальнолюдський досвід як минулий, так і справжній, стало мовно-ше спілкування, ĸᴏᴛᴏᴩᴏᴇ розвивалося на базі трудової діяльності. Мова - це мова в дії. Мова-система знаків, що включає слова з їх значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будуються пропозиції. Слово є різновидом знака, по-кільки останні присутні в різного роду формалізованих мовах.
Об'єктивним властивістю словесного знака, предопределяющим нашу теоретичну діяльність, є значення слова, ĸᴏᴛᴏᴩᴏᴇ пред-ставлять собою відношення знака (слова в даному випадку) до позначається в реальній дійсності об'єкту незалежно від того, як він представлений в індивідуальній свідомості.
Виділяють такі основні функції мови: 1) засіб суще-вання, передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб спілкування (комунікації); 3) знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви). Виконуючи пер-шу функцію, мову служить засобом кодування інформації про вивчені властивості предметів і явищ. За допомогою мови інформація про навколишній світ і саму людину, отримана попередніми-ющими поколіннями, стає надбанням наступних поколінь.
Виконуючи функцію засобу спілкування, мова дозволяє окази-вать вплив на співрозмовника - пряме (якщо ми прямо вказуємо на те, що потрібно зробити) або непряме (якщо ми повідомляємо йому відомостей-ня, важливі для його діяльності, на які він буде орієнтувати-ся негайно або в інший час у відповідній ситуації).
Функція мови як знаряддя інтелектуальної діяльно-сті пов'язана перш нд ?? його з тим, що людина, виконуючи будь-яку діяч-ність, свідомо планує свої дії. Мова є основним знаряддям планування інтелектуальної діяльності, та й взагалі рішення розумових завдань.
Мова має три функції: сигнификативную (позначення), узагальнено-ня, комунікації (передачі знань, відносин, почуттів).
Сигнификативная функція відрізняє мова людини від коммуни-кации тварин. У людини зі словом пов'язане уявлення про пред-мете або явище. Взаєморозуміння в процесі спілкування засноване, таким чином, на єдності позначення предметів і явищ воспри-Німан наговорює.
Функція узагальнення пов'язана з тим, що слово позначає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу подібних предметів і вс ?? егда є носі ?? їм їх істотних ознак.
Третя функція мови - функція комунікації, т. Е. Передачі інформації. У разі якщо перші дві функції мови бувають розглянуті як внутрішня психічна діяльність, то комунікативна функ-ція виступає як зовнішнє мовна поведінка, спрямоване на кон-такти з іншими людьми. У комунікативної функції мови виділяють три сторони: інформаційну, виразну і волеізліятельную. Інформаційна сторона проявляється в передачі знань і тес-но пов'язана з функціями позначення і узагальнення.
Виразна сторона мови допомагає передати почуття і відно-шення оратора до предмета повідомлення.
Волеізліятельная сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.
У психології розрізняють два базові види мови: зовнішню і внутрішню. Зовнішня мова включає усну (діалогічну і моно-логічну) і письмову. Діалог - це безпосереднє загально-ня двох або декількох осіб.
Діалогічне мовлення - це мова підтримувана; співрозмовник ставить в ході її уточнюючі питання, подаючи репліки, може допомогти закінчити думку (або переорієнтувати її).
Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, при якій діалог має тематичну спрямованість.
Письмова мова являє собою різновид монологічес-кой мови. Вона більш развернута͵ ніж усна монологічне мовлення. Це обумовлено тим, що письмова мова передбачає відсутність зворотного зв'язку зі співрозмовником. Разом з тим, письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймаючого, крім самих слів, їх порядку і організують пропозицію знаків пунктуації.
Внутрішня мова - це особливий вид мовної діяльності. Вона виступає як фаза планування в практичної і теоретичної де-ності. З цієї причини для внутрішнього мовлення, з одного боку, характерні фрагментарність, уривчастість. З іншого боку, тут виключаються непорозуміння при сприйнятті ситуації. З цієї причини внутрішня мова надзвичайно ситуативна, в даному вона близька до діалогічної. Внутріш-ня мова формується на базі зовнішньої. Переклад зовнішньої мови у внутрішню (інтеріоризація) супроводжується редуцированием (скороченням) структури зовнішньої мови, а
перехід від внутрішнього мовлення до зовнішньої (екстеріорізація) вимагає, на-оборот, розгортання структури внутрішнього мовлення, побудови її у відповідності не тільки з логічними правилами, а й граматичними.
Зрозумілість мови залежить, по-перше, від її смислового утримуючи-ня, по-друге, від її мовних особливостей і, по-третє, від соотноше-ня між її складністю, з одного боку, і рівнем розвитку, колом знань та інтересів слухачів ?? їй - з іншого.
Виразність мови передбачає врахування обстановки висту-ня, ясність і виразність вимови, правильну інтонацію, розумі-ня користуватися словами і виразами переносного і образного значення.