Кадетська училище після 9 класу що дає кадетська училище для хлопчиків-підлітків, історія кадета

Куди вступати після дев'ятого класу, якщо йти в десятий немає ні сенсу, ні мотивації? З таким питанням щорічно стикаються тисячі школярів і їх батьків.

Ми вже писали про те, де і які професії можна освоювати після дев'ятого класу. і які переваги при цьому отримують підлітки.

Крім звичайних професійних ліцеїв та технікумів можна зробити ставку на військову освіту. І вступити до військового кадетська училище, де виховують майбутніх офіцерів для української армії.

Чим кадетська училище відрізняється від школи? Як живеться кадетам на казарменому положенні, в умовах військової дисципліни? Що турбує їх батьків, і як вони справляються з цими занепокоєнням?

UaUa.info поговорив про це з першокурсником Кадетського корпусу-інтернату з посиленою фізичною підготовкою ім. Героїв Молодої Гвардії Валентином Березному та його мамою Світланою.

Насправді я планував залишитися в 10 класі. Але потім вирішив, що потрібно стати більш мужнім. А в школі це навряд чи вийде.

Чим корпус відрізняється від школи? Всім відрізняється.

Крім вчителів тут ще й офіцери-вихователі. І, якщо на уроках з учителями можемо розслабитися, і побавитися, то на заняттях у офіцерів - немає. В упорі лежачи лежати нікому не охота.

У школі було так: учитель пояснив тему, а ти зрозумів або не зрозумів - не його справа, він махнув рукою і пішов далі. Якщо не встигли схопити щось за урок, то вчіться, як хочете.

Тут не так. І вчителі намагаються дохідливо пояснювати, і додаткові є уроки, якщо підтягнути щось треба. Навіть другокурсники ходять на додаткові уроки, тому не завжди можуть відразу розібратися в темі.

Тут набагато серйозніше зі спортом. У школі я три рази присів, мені поставили 8 по фіз-рі, і все. Тут і пробіжка вранці в будь-яку погоду, і інших фізичних навантажень багато.

Спочатку дуже важко давалося - у нас у більшості була нульова фізподготовка. Деякі хлопчики в перший же день мамі подзвонили і заплакані додому поїхали. Слабохарактерні, не витримали.

У мене характер, не сказати, щоб слабкий, але я теж спочатку думав: «І навіщо тільки я сюди надійшов?». Дуже важко було. Але потім пройшов пробний місяць, я якось втягнувся. Звик і з ранку вставати, і бігати не складно, і інші навантаження. Навіть забувати став, як важко було спочатку.

А ще друзі. У школі друзі або є, або їх немає. А тут ми цілодобово з пацанами разом. У нас командний дух, ми завжди один одному допомагаємо, один одного захищаємо, морально підтримуємо.

Тут є розпорядок дня. І все звичайні денні справи потрібно робити не як тобі захотілося, а строго по порядку, і в певний розрахунок часу. Кожен день - один і той же порядок справ. Тільки у вихідні трохи по-іншому.

З ранку, наприклад, пробіжка, в будь-яку погоду. Обід - не колись є захотілося, як вдома, а строго в 13.00. Ось це нам до сих пір не подобається. Нас хоч і годують нормально, три рази в день, але є ми все одно хочемо. Буває, ввечері нишком перекушуємо, хоч це і заборонено.

Обов'язково потрібно говорити українською. Суржиком - не можна. І матюкатися не можна. Хоча ми особливо і не матюкаємося.

Спочатку, звичайно, були конфлікти. Те шкарпетки у кого-то пропали, то ще що-небудь. Бувало, увечері навіть бійки влаштовували, причому, не дитячі такі. Просто точки зору не збігалися, а всі звикли до дворовим відносин - так і з'ясовували всі, кулаками.

Офіцери-вихователі бачили, що ми самі не можемо порозумітися, почали нас в команду скріплювати. Влаштовували, наприклад, змагання, де команди беруть участь. І щоб виграти, команді потрібно було об'єднатися і діяти як єдиний механізм. І ось, ми об'єднувалися і перемагали. І якось більше дружити стали, ніж сваритися і бити один одному пику.

А хлопців, які ніяк не хотіли проблеми словами вирішувати, відрахували в кінці кінців, все владналося.

Ми ж цілодобово разом: засипаємо, прокидаємося, на уроках, після уроків. Всі проблеми обговорюємо, чому щось не виходить.

Якщо у когось не виходить, наприклад, з літературою, а я в ній сильний, так я беру йому і пояснюю все.

Допомагаємо один одному психологічно. Наприклад, один говорить: «Ой, мене дівчина кинула, як мені її повернути?» І ми збираємося, і обговорюємо, що можна зробити, щоб вони помирилися, або щоб він не сумував.

У нас, коли хтось один завинив, буває, що карають всіх. За те, що не втримали його від поганого вчинку.

Ми, коли надійшли, через місяць давали присягу. Є армійська присяга Україні, а у нас - кадетська. Це клятва на все життя, навіть якщо далі не все підуть по військовій професії.

Так ось, в цій клятві є такий пункт «Утримувати товаришів від поганих вчинків». Тобто, якщо ти можеш чогось не допустити, але все одно допускаєш, ти винен так само, як той, хто це зробив.

Ще в цій клятві є «Завжди дотримуватися дисципліни». Потрібно підкорятися офіцеру-вихователю, навіть якщо вважаєш, що він не правий. Спочатку виконуєш наказ, а потім йдеш скаржишся, якщо тобі щось неправильним здалося.

Насправді, дисципліна здорово допомагає. Особливо зараз, коли перехідний вік. Ти чогось хочеш, але все-одно робиш спочатку те, що зобов'язаний, прибирання, наприклад. А потім вже займаєшся тим, що хочеться.

Я взагалі за ці півроку дуже змінився. Став більш відкритим для спілкування. Я, насправді, дуже сором'язлива людина, всього боюся.

І в фізичному плані теж. За півроку став майстром в стаєрській дистанції, у мене третє місце по роті.

Ще шити навчився. До цього мама все робила, якщо випрати щось, або підшити. А тут все сам навчився: і шити, і прати. Став більш незалежним від батьків, далі вже сам буду.

Додому не завжди дзвонити виходить: у нас тільки годину вільного часу є. Але офіцери кажуть, щоб дзвонили, хоча б через день. Просто, щоб сказати, що все в порядку, щоб батьки не переживали.

Є мами, прямо схиблені на своїй дитині. Переживають, що він не самостійний, сам ні з чим не впорається. Таке відчуття, що їй треба було разом з ним йти в кадетський корпус.

Якщо ваша дитина сам хотів сюди, і вчинив при такому конкурсі, значить, він вже кадет. Навіть якщо важко спочатку.

Зрозуміло, що ви хвилюєтеся. Але вашому синові це ніяк не допоможе. А якщо ви в нього вірите, значить, у нього все буде добре.

Батьки виховують до школи, а далі вже починається доросле життя. Якщо все життя сюсюкаться, то толку не буде. Дитина повинна сама відкривати нові горизонти, все повинен сам досягти.

Валик спокійний, добрий хлопець, що не хуліганський. А навесні побився з хлопчиками, пошкодили два зуба. І він після цього сказав: «Хочу бути мужиком».

До нас якраз перевели кадетський корпус з Луганська. На Дні відкритих дверей там говорили, що і навчання підтягнутий, і виховають у хлопчиків любов до мами, любов до Батьківщини. Валик спочатку не дуже хотів в кадети. Але після бійки вирішив, що це йому потрібно.

Я сильно переживала, щоб не було дідівщини. Валик у мене дуже м'який, добрий. Я боялася, що про нього будуть ноги витирати.

Хлопчикам там можна дзвонити додому тільки з 8 до 9.15 вечора, коли у них особистий час. Валик розповідав, як важко спочатку доводилося: строгі вимоги, пацанськи притирання, я навіть ревіла будинку. А через місяць поїхали до нього на присягу - син вже втягнувся, все усталене, вже задоволений був.

Через кілька місяців в училище був карантин, Валик приїхав додому і зайшов в гості на урок в свою колишню школу. Вчителі були здивовані, наскільки він за ці місяці підтягнувся в навчанні. Англійська підтягнув, алгебру.

Я теж помічаю, як він змінився. До нас дуже дбайливо почав ставитися. Коли вдома на вихідних - може сніданок, щоб ми приготували. З братом молодшим возиться - нудьгує за ним.

За ці кілька місяців Валик став набагато більш самостійним, організованим. Сам їде додому в поїзді, викликає таксі. А до навчання соромився навіть запитати в магазині, скільки булочка коштує.

І до порядку їх, дійсно, привчили. Сам комірці пришиває, сумку збирає. Якби він пішов в коледж і жив би в гуртожитку, цього точно не було б.